Інформація Обраних

Ілюзіоніст

(фільм вийшов 14.11.2006)



Приємно переглядати інтелігентну розвагу. Не вишукану і не інтелектуальну, а просто інтелігентну. Таку, яка дарує задоволення, тонко натякаючи, що глядач – це все ще не та адреналінова мавпа, яку бажають бачити у кріслі кінозалу виробники туалетних комедій та екранізацій комп’ютерних ігор. І в цьому випадку можна навіть отримати задоволення від того, що тебе як слід обдурили.

 

Режисер зі сценаристами спланували свою виставу не гірше за Ейзенхайма. В обох випадках спосіб реалізації може бути винахідливим, однак сама ідея проста: змусити публіку повірити у те, в що їй хочеться повірити, яким би неможливим воно не здавалося, і після цього жодні логічні докази вже не матимуть значення. Ще Хічкок казав, що питання глядачі ставлять, коли прямують з кінотеатру додому, а до того часу вже всі квитки продано. Так і в “Ілюзіоністі”: у “фінальній афері” Ейзенхайма можна знайти два десятки логічних нестиковок, моментів, які він, яким би розумним не був, просто не міг прорахувати в силу своїх чисто людських обмежень, але кому воно треба, коли на закуску подають такий солодкий хеппі-енд?

 

Тим паче що у фільму є і непогане психологічне підґрунтя, і акторські роботи на висоті. Наприклад, що приваблює в Ейзенхаймі Софі, пояснити непросто, тому ця лінія і не головна, а от зі стосунками фокусника і інспектора все чудово зрозуміло. Вони обоє сини простих робітників, про що й повідомляють один одному у перших же діалогах, і це база їх внутрішнього зв’язку. Тільки один навчився підкорюватись, а інший – підкоряти. Обоє чудово розуміють, з ким сміють грати, і які їхні шанси у сутичці з сильними світу цього. Тільки один з них чомусь цю гру продовжує, якою б саморуйнівною вона не здавалася, - і при цьому будить почуття гідності в іншому, яке той зовсім не так глибоко заховав, як хотів би. Ейзенхайм демонструє Улю інший різновид влади – набагато привабливіший чисто по-людськи, оскільки він вільний від впливу таких абсолютно нелюдських за своєю сутністю факторів, як походження, рід та положення у суспільстві. У його випадку все залежить від самої людини – її розуму, волі, сили духу. Не купитися на це просто неможливо, і розуміння того, що тебе як слід надурили, приходить до глядача, як і до інспектора – з радістю, з посмішкою і без жодної каплі агресії.

 

Акторство, як і було сказано, - на досить високому професійному рівні. Робота Нортона далека від його ж високих стандартів типу “Американської історії Ікс”, але краща за його ж появи у фільмах про злодіїв типу “Ведмежатника” та “Пограбування по-італійськи”. Гіаматті доводить, що без проблем може вирватися за межі амплуа героя-невдахи, яке йому вперто нав’язують продюсери. Біл нічого особливого (крім краси, ясна річ) не демонструє, але від неї іншого і не вимагається, тим паче що її роль дуже обмежена у часі. Руфус Сьюелл грає свій черговий “чорний характер” на всі сто, але йому якраз час змінювати платівку – він здатний на більше, ніж все життя грати зловісних принців та лицарів.

Підсумок: з точки зору “зробленості” до фільму претензій не виникає. Він може принести більше задоволення, ніж три чверті цьогорічних літніх блокбастерів, разом узятих.



Создан 27 апр 2011



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником