Інформація Обраних

 

Найвидатніші астрономи




1. Метон
2. Гіппарх
3. Клавдій Птолемей
4. Улугбек
5. Микола Коперник
6. Тіхо Браге
7. Джордано Бруно
8. Галілео Галілей
9. Йоган Кеплер
10. Шарль Месьє
11. Вільям Гершель
12. П'єр Лаплас
13. Фрідріх Бессель
14. Йозеф Фраунгофер
15.Василь Струве
16. Ейнар Герцшпрунг
17. Генрі Ресселл
18. Артур Едінгтон
19. Харлоу Шеплі
20. Олександр Фрідман
21. Едвін Габбл
22. Джордж Гамов
23. Карл Сейферт
24. Сергій Всехсвятський
25. Стівен Ґокінґ

Вступ
Астрономічні знання здобувались впродовж усієї історії нашої цивілізації величезною кількістю людей: невідомим пастухом-кочівником у незапам'ятні часи і генієм людства А. Ейнштейном у ХХ ст.
Саме тому дуже важко окреслити усталене коло видатних астрономів. Очевидно, що такі спроби будуть дещо суб'єктивними, а запропоновані списки далеко не повними.
У нашому випадку ми обмежені певним форматом, а тому, включаючи те чи інше прізвище до запропонованого нижче переліку, виходили з принципу — це ті найвідоміші вчені всіх часів і народів, кого найчастіше згадують у підручниках астрономії.

1. Метон
Метон (бл. 460 до н.е.— ?).
Фото відсутнє.
Давньогрецький астроном і математик. Виявив, що 235 синодичних місяців (6940 днів) відповідають 19 сонячним рокам (метонів цикл), і поклав це співвідношення в основу тогочасного місячно-сонячного календаря. Складав висічені на камені календарі — парапегми (що означає прикріплювати), на яких зазначав цікаві астрономічні події та явища природи. Їх встановлювали у громадських місцях давньогрецьких міст для загального користування.

Давньогрецький майдан з парапегмою

2. Гіппарх

Гіппарх
Гіппарх (бл. 180 (190)—125 рр. до н.е.).
Один з найвидатніших астрономів стародавнього світу. Значну частину свого життя провів на о. Родос, де у 160-125 рр. до н.е. створив більшу частину своїх робіт.
З усіх творів Гіппарха до нас дійшов лише один — критичний коментар на поетичний опис зоряного неба, складений Аратом. Про інші його роботи ми знаємо з твору Птолемея "Альмагест", що у значній мірі спирався на його результати.
Гіппарх склав перший каталог зоряного неба, що включав близько 850 зір, а також, розподіливши зорі за їхньою яскравістю на 6 груп, увів поняття зоряної величини.
Порівнюючи свої спостереження зі спостереженнями попередників, Гіппарх відкрив прецесію. А вдосконаливши методику розрахунку рухів Сонця та Місяця, досить точно розв'язав задачу визначення часу майбутніх сонячних та місячних затемнень.

3. Клавдій Птолемей

Клавдій Птолемей
Клавдій Птолемей (бл. 87—165).
Давньогрецький астроном. Народився в Олександрії Єгипетській, де працював майже все життя.
Фундаментальний твір Птолемея "Альмагест" у стародавні часи став класичним твором з астрономії. Спершу ця робота мала назву "Математичний синтаксис", згодом — "Великий синтаксис" і зрештою — "Найбільший", що грецькою звучить як "Магісте". Араби назвали його "Аль Магісте", звідки й походить назва "Альмагест".
"Альмагест" складався з 13 книг, у яких було зібрано всі астрономічні знання тих часів. У ньому викладено опис створеної Птолемеєм системи світу, згідно з якою Земля міститься в центрі світобудови, а всі небесні тіла обертаються навколо неї.
Геоцентризм Птолемея відображав рівень уявлень античної епохи про довкілля, коли видиме сприймалося за дійсне.

4. Улугбек

Улугбек
Улугбек (22.III.1394—27.Х.1449).
Узбецький астроном, внук завойовника Тимура. Як правитель Самарканда, яким він став у 1409 р., приділяв багато уваги розвитку культури та науки.
Справою життя Улугбека і вчених, які його оточували, було створення великої обсерваторії для упорядкування нових планетних таблиць. Будівництво обсерваторії було завершено близько 1425 р., а її головним інструментом став квадрант радіусом 40 м, який на той час не мав собі рівних у світі.
Підсумком тридцятирічного циклу спостережень, що почалися 1417 р., став каталог "Нові Гурганські таблиці", складений під керівництвом і за особистої участі Улугбека. У ньому наводилися координати 1018 зір, визначені вперше з часів Гіппарха, і до того ж з небаченою раніше точністю. Це було останнє слово середньовічної астрономії. Впродовж тривалого часу каталог Улугбека був кращим у світі. В Європі він був виданий 1665 року в Оксфорді й не раз потім перевидавався з численними коментарями.

5. Микола Коперник

Микола Коперник
Микола Коперник (19. II.1473—24.V.1543).
Польський астроном, народився в Торуні. Навчався у Краківському університеті, а також у кількох італійських університетах. У 24 роки одержав посаду каноніка (серед предків Коперника були єпіскопи).
Коперник дуже ґрунтовно вивчив стародавню астрономію, зокрема "Альмагест" Птолемея. Високо оцінюючи його систему світу, як видатне досягнення античної астрономії, Коперник переконався у її неспроможності. Він розробив геліоцентричну систему світу, згідно з якою Земля та інші планети обертаються навколо Сонця. А закономірності рухів планет, їхні прямі і зворотні рухи, що у системі світу Птолемея описувались складно, в системі Коперника одержали просте пояснення. В шести книгах, з яких складається твір "Про обертання небесних сфер", Коперник значну увагу приділив розрахункам, які доводили його теорію.
Зазначимо, що перші відтиски книги з'явились у травні 1543 року – саме в ті дні, коли 70-річний Коперник був уже при смерті.

5. Микола Коперник

Микола Коперник
Микола Коперник (19. II.1473—24.V.1543).
Польський астроном, народився в Торуні. Навчався у Краківському університеті, а також у кількох італійських університетах. У 24 роки одержав посаду каноніка (серед предків Коперника були єпіскопи).
Коперник дуже ґрунтовно вивчив стародавню астрономію, зокрема "Альмагест" Птолемея. Високо оцінюючи його систему світу, як видатне досягнення античної астрономії, Коперник переконався у її неспроможності. Він розробив геліоцентричну систему світу, згідно з якою Земля та інші планети обертаються навколо Сонця. А закономірності рухів планет, їхні прямі і зворотні рухи, що у системі світу Птолемея описувались складно, в системі Коперника одержали просте пояснення. В шести книгах, з яких складається твір "Про обертання небесних сфер", Коперник значну увагу приділив розрахункам, які доводили його теорію.
Зазначимо, що перші відтиски книги з'явились у травні 1543 року – саме в ті дні, коли 70-річний Коперник був уже при смерті.

7. Джордано Бруно

Джордано Бруно
Джордано Бруно (1548—17.II.1600).
Італійський філософ, народився в містечку поблизу Неаполя. У 15 років став ченцем, 1572 р. одержав сан священика, потім здобув звання доктора філософії. 1575 року, коли Бруно звинуватили в єресі, він порвав з чернецтвом і після трьох років блукань по Італії переїхав до Швейцарії. Потім жив у Франції, читав лекції з астрономії спочатку в Тулузькому, згодом у Паризькому університетах, а 1583 р. переїхав до Англії, де активно критикував схоластів і теологів, виступаючи проти космології Аристотеля-Птолемея. У Лондоні видав італійською мовою низку праць з філософії, а також книгу "Про нескінченність, Всесвіт і світи".
Згідно Бруно, Сонце не є нерухомим центром світу, бо Всесвіт нескінченний і за такий центр можна прийняти будь-яку іншу зорю. У Всесвіті є незліченна кількість зір, подібних до Сонця, у ньому скрізь панують однакові закони, а тому між Землею і небом немає протилежності.
З часом Д.Бруно оселився в Німеччині, пропагуючи свій світогляд, а 1592 року переїхав до Венеції, де потрапив до рук інквізиції. Але й перебуваючи 8 років у в'язниці, він мужньо відстоював свої переконання і не відмовився від них. Засуджений інквізицією до страти, був привселюдно спалений на Майдані Квітів у Римі.

8. Галілео Галілей

Галілео Галілей
Галілео Галілей (15.II.1564 - 8.I.1642).
Італійський фізик, механік та астроном, один із фундаторів природознавства, народився в Пізі. У віці 25 років став професором математики Пізанського університету. Першим у 1609 р. використав підзорну трубу для астрономічних спостережень, опублікувавши результати в "Зоряному віснику" 1.03.1610 р. Ця робота, що підривала основи системи світу Птолемея, стала сенсацією. Реакція церковних кіл була жорсткою: 1615 року Г.Галілей постав перед інквізицією, а через рік від нього зажадали відмови від геліоцентричної моделі Коперника.
Це змусило Галілея зайнятися іншими дослідженнями, але зрештою він повернувся до своїх старих ідей. 22.02.1632 р. вчений офіційно оприлюднив працю "Діалог про дві системи світу — птолемеєву і коперникову", в якій виклав обидві моделі, але сам був явно прихильником Коперника. 1633 р. у Римі інквізиція почала проти Галілея судовий процес. До вченого були застосовані важкі допити, і Галілей був змушений привселюдно у церкві зректися своїх наукових поглядів. "Діалог" було заборонено, а Галілея оголошено "в'язнем інквізиції" із забороною вести розмови про вчення Коперника та друкувати будь-що.
Перебуваючи на засланні поблизу Флоренції, напівсліпий Галілей продиктував своїм учням "Бесіди й математичні докази, що стосуються двох нових галузей науки і мають відношення до механіки й місцевого руху" — свою головну роботу про закони механіки. Наукової роботи Галілей не припиняв до останніх днів життя.
1737 року його прах було перенесено до Флоренції і поховано у церкві Санта-Кроче поруч з Мікеланджело.

9. Йоган Кеплер

Йоган Кеплер
Йоган Кеплер (27.ХII.1571—15.ХI.1630).
Німецький астроном і математик, народився у Вейль-дер-Штадті. У 15 років почав навчання в церковній школі, а в 1593 р. блискуче закінчив Тюбінгенський університет і був призначений професором математики й "моральної філософії" в гімназії Граца (Австрія).
1600 року переїхав до Праги, де став помічником Тіхо Браге, по смерті якого одержав у своє розпорядження великий архів астрономічних спостережень. У цей же час завзято займався астрономічними дослідженнями. 1611 р. опублікував твір "Діоптрика", де запропонував свою систему зорової труби, в якій у якості об'єктива й окуляра використовуються двоопуклі лінзи.
Вивчати закономірності руху планети Марс, спираючись на спостереження Т.Браге, Кеплер почав ще за життя великого астронома. Наслідком дев'ятирічної роботи стала книга вченого, в якій він показав, що Марс рухається навколо Сонця не по коловій, як вважав Коперник, а по еліптичній орбіті, і Сонце міститься в одному з фокусів такої орбіти. Незабаром Кеплер показав, що такі ж закони руху можна застосувати й до інших планет, а також до руху Місяця навколо Землі. У творі "Гармонія світу" (1619 р.) поряд із фантастичними міркуваннями про зв'язок між відношеннями відстаней планет у Сонячній системі і музичними тонами ("музика сфер") Кеплер наводить ще дві установлені ним важливі закономірності щодо руху планет навколо Сонця.
Зазначені закономірності мають назву законів Кеплера. Зазначимо, що три закони Кеплера згодом були використані І. Ньютоном для обґрунтування закону всесвітнього тяжіння.
Останні два десятиліття життя були для Кеплера особливо важкими. У 1611 р. хвороба забрала трьох його дітей і дружину. Його матір посадили у в'язницю, звинувативши в чаклунстві. Процес тривав шість років, і Кеплер доклав великих зусиль для виправдання й звільнення матері. Не отримуючи платні і не маючи засобів до існування, він у 1628 р. пішов на службу до полководця Валленштейна астрологом.
Помер Кеплер у злиднях на 59-му році життя.

10. Шарль Месьє

Шарль Месьє
Шарль Месьє (26.VI.1730—12.IV.1817).
Народився в Бадонвіллері (Франція) у бідній сім'ї, тому зміг здобути лише початкову освіту. Яскрава комета 1744 р. з шістьма хвостами, а також кільцеподібне сонячне затемнення, що спостерігалось у його містечку 25.07.1748 р., мабуть, підштовхнули його до занять астрономією.
Коли Месьє виповнився 21 рік, він майже не мав наукових знань, але каліграфічний почерк і навички кресляра дозволили йому одержати роботу копіювальника в астронома Ж. Деліля. Поступово опановуючи астрономічну практику, він вів щоденник спостережень небесних тіл. Ці спостереження лягли в основу майбутнього каталога небесних об'єктів, укладеного ним на допомогу "мисливцям за кометами" для того, щоб вони не плутали їх з іншими небесними світилами.
Перше видання каталога, що носило його ім'я, з'явилось у 1774 р. й містило 45 об'єктів. Серед них під першим номером (М1) — зазначена Крабоподібна туманність в сузір'ї Тельця, виявлена Месьє 12.09.1758 р. Багато об'єктів каталога (вчений відкрив 19 комет, серед яких 13 спостерігалися вперше) були відкриті самим Месьє, але до нього також увійшли (з огляду на його повноту) точні координати багатьох об'єктів, відкритих іншими вченими раніше.
У 1781 р. було опубліковано остаточний варіант каталога, що містив 103 об'єкта. Це була остання його версія, над якою працював сам Месьє. Після його смерті каталог було поповнено ще 7 об'єктами. Останній із них — М110 (галактика — супутник туманності Андромеди) — було додано у каталог лише у 1966 р.
11. Вільям Гершель

Вільям Гершель

Вільям Гершель (15.ХI.1738—25.VIII.1822).
Англійський астроном та оптик, народився в Ганновері (Німеччина), здобув домашню освіту. 1757 року переїхав до Англії, де став відомим музикантом і композитором, учителем музики. Астрономію й математику вивчив самостійно. Спостереження неба почав у 1773 р. Виготовив сотні дзеркал для телескопів і багато телескопів. Наприклад, у 1786—1789 рр. ним було виготовлено унікальний на той час 12-метровий рефлектор з діаметром дзеркала 122 см.
Відкрив 13.03.1781р. нову планету — Уран, активно вивчав Сонячну систему. Проте головним напрямком досліджень Гершеля була зоряна астрономія, основоположником якої його і вважають по праву. У 1783 р. виявив рух Сонячної системи в просторі у напрямку до зорі l лямбда Геркулеса. Встановив існування подвійних і кратних фізичних систем зір. Вперше у 1785 р. намітив загальну форму нашої Галактики, зробив оцінку її розмірів і висловив припущення, що вона є одним із багатьох зоряних "островів" у Всесвіті. Компактні зоряні згущення трактував як реальні скупчення зір.
Найбільшою заслугою Гершеля вважають вивчення туманностей. Три опубліковані Гершелем каталоги містять опис понад 2500 відкритих ним туманностей і зоряних скупчень. У 1791 р. висловив ідею про можливе згущення туманної матерії в зорі і групи зір. Вивчаючи сонячний спектр, Гершель у 1800 р. відкрив інфрачервоні промені.

12. П'єр Лаплас

П'єр Лаплас
П'єр Симон Лаплас (28.III.1749—5.III.1827).
Французький астроном, математик і фізик, народився в Бомон-ан-Ож (Нормандія). Навчався у школі чернечого ордена, був викладачем математики у військовому навчальному закладі рідного міста.
1766 р. приїхав до Парижа і через деякий час став професором Військової школи. А в 1790 р. був призначений керівником знаменитої тепер Палати мір і ваг.
Основні наукові праці Лапласа присвячені небесній механіці. Цей термін вперше з'явився у назві його грандіозної п'ятитомної праці — "Трактат про небесну механіку". У цій області знань Лаплас на практиці реалізував ідеї й методи І.Ньютона, викладені в праці "Математичні основи натуральної філософії". Він показав, що закон всесвітнього тяжіння пояснює і дозволяє розраховувати рух тіл Сонячної системи.
Лаплас є автором космогонічної гіпотези про виникнення Сонячної системи з газової туманності (1796 р.). Гіпотеза одержала назву небулярної (від лат. "nebula" — туманність).

13. Фрідріх Бессель

Фрідріх Бессель
Фрідріх Вільгельм Бессель (22.VII.1784—17.III.1846).
Німецький астроном та геодезист, народився в м. Міндені. В юнацькі роки був астрономом-аматором (у 1804 р. самостійно обчислив орбіту комети Галлея). З 1806 р. працював асистентом в одній приватній обсерваторії, а через чотири роки був запрошений до Кеніґсберга для організації нової астрономічної обсерваторії, директором якої він був до останніх років свого життя.
Бессель є одним із фундаторів астрометрії. Він розробив теорію похибок інструмента і послідовно впровадив у життя ідею про необхідність вносити відповідні поправки в результати спостережень.
Бесселя вважають одним з найвидатніших астрономів-спостерігачів. Впродовж 1821—1833 рр. на встановленому ним меридіанному колі він провів спостереження понад 75000 зір. Спостерігаючи протягом багатьох років яскраві зорі Сіріус і Проціон, 1844 р. Бессель встановив, що рух цих зір у просторі відбувається не вздовж прямої, а вздовж хвилястої лінії. У зв'язку з цим він висловив припущення, що кожна з цих зір має невидимий супутник, тобто насправді є системою з двох тіл, що обертаються навколо спільного центра мас. Таке припущення було підтверджено у 1862 р. відкриттям супутника Сіріуса, а в 1896 р. — супутника Проціона.

14. Йозеф Фраунгофер

Йозеф Фраунгофер
Йозеф Фраунгофер (6.III.1787—7.VI.1826).
Німецький фізик та оптик, народився в містечку поблизу Мюнхена. З 1806 р. Фраунгофер перебував на службі в одній з оптичних майстерень у Баварії. 1817 р. разом з компаньйоном він організував у Мюнхені оптико-механічну фірму (з 1818 р. - її директор), а з 1823 він був ще й професором Мюнхенського університету.
Й.Фраунгофер увів істотне вдосконалення в технологію виготовлення великих ахроматичних об'єктивів, винайшов окулярний мікрометр. Його фірма постачала першокласними інструментами найбільші обсерваторії Європи. Телескопи Фраунгофера мали зручне паралактичне (воно ж екваторіальне) монтування і були оснащені точними годинниковими механізмами та окулярними мікрометрами. Зазначимо, що успіхи астрономів у визначенні перших зоряних паралаксів були досягнуті завдяки рефракторам Фраунгофера.
Його часто називають батьком астрофізики за його піонерську роботу з астроспектроскопії. У 1814 р. він уперше виявив численні лінії поглинання в сонячному спектрі, названі згодом його ім'ям. Він же першим поділив зорі на три спектральні групи. Проведене ним дослідження розподілу енергії в спектрі стало основою для визначення температури зорі. Фраунгофер ввів у практику астрономічних спостережень об'єктивну призму, що дозволило спостерігати сотні спектрів зір водночас. У 1821 р. вперше застосував дифракційну гратку для вивчення спектрів.

15. Василь Струве

Василь Струве
Василь Якович Струве (15.IV.1793—23.ХI.1864).
Російський астроном та геодезист, народився в Німеччині. У 1810 р. закінчив Дерптський університет за фахом "філологія". Почав займатися астрономією з 1811 р. і вже через два роки став екстраординарним професором у своєму університеті та астрономом-спостерігачем його обсерваторії (у 1818—1839 рр. її директор).
У 1833 р. Струве ввійшов до складу комісії з організації і будівництва Пулковської обсерваторії, а в 1839 р. був призначений її директором і обіймав цю посаду до 1862 р. Під його керівництвом ця обсерваторія завоювала славу "астрономічної столиці світу".
Струве виконував фундаментальні роботи з виявлення подвійних і кратних зір та визначення їх точних положень. Його внесок у цю галузь астрономії оцінюють дуже високо. Внаслідок спостреження 120 000 зір він опублікував каталог, куди було внесено 3110 подвійних і кратних зір, з яких 2343 були відкриті самим Струве. 1837 р. було видано його твір, у якому наводились результати близько 11 400 вимірів зір, зроблених Струве впродовж 12 років (2 714 пар) на дерптському рефракторі. Обидва каталоги були відзначені медалями Лондонського королівського астрономічного товариства.
У 1837 р. на підставі власних мікрометричних вимірів Струве знайшов паралакс зорі a альфа Ліри (опублікував цей результат у 1839 р). Це було перше успішне визначення паралакса зорі в історії науки.
Велике значення для розвитку зоряної астрономії мав його твір "Етюди зоряної астрономії", в якому було обґрунтовано припущення про існування поглинання світла в міжзоряному просторі, а також засвідчувався факт збільшення числа зір в одиниці об'єму простору при наближенні до площини Молочного Шляху.
В.Я. Струве заснував пулковську школу астрометрії й надовго визначив стиль наукових праць в обсерваторії, що відзначаються високою точністю й надійністю. Його вплив на розвиток астрономії в Росії, ймовірно, є неперевершеним. Учні Струве стали відомими астрономами й директорами низки обсерваторій, зокрема і в Україні.

16. Ейнар Герцшпрунг

Ейнар Герцшпрунг
Ейнар Герцшпрунг (8.Х.1873—21.Х.1967).
Данський астроном, народився у Фредеріксберзі. У 1898 р. закінчив Копенгагський політехнічний інститут за фахом інженер-хімік. До 1901 р. працював хіміком у Петербурзі, після чого повернувся в Данію й зайнявся астрономією.
Основні його наукові праці присвячені астрофізиці й зоряній астрономії. Впродовж 1905—1907 рр. відкрив існування зір-гігантів і зір-карликів, показавши, що зорі з однаковою температурою можуть мати істотно різні світності.
Герцшпрунг вперше побудував діаграму залежності видимої зоряної величини від показника кольору для зір у скупченнях Плеяди і Гіади. Після того як Г.Н.Рессел побудував аналогічну діаграму для усіх зір з відомими на той час відстанями, цю діаграму назвали діаграмою Герцшпрунга-Рессела. Ця діаграма стала наріжним каменем досліджень еволюції зір.
Герцшпрунг виконав величезну кількість вимірів подвійних і змінних зір за їхніми фотографіями. Встановив залежність між періодом цефеїд і формою кривих їхнього блиску. 1911 року показав, що Полярна зоря є цефеїдою.

17. Генрі Ресселл

Генрі Ресселл
Генрі Норріс Ресселл (25.Х.1877—18.II.1957).
Американський астроном, народився у м. Ойстер-Бей (шт. Нью-Йорк). У 1897 р. закінчив Принстонський університет і якийсь час у ньому працював. Згодом був співробітником Маунт-Вілсонської і Гарвардської астрономічних обсерваторій.
Плідно проводив дослідження в багатьох галузях астрофізики. У 1913 р. Расселл побудував діаграму залежності абсолютних зоряних величин від спектральних типів для всіх зір з відомими на той час паралаксами (діаграма Герцшпрунга-Рессела).
У 1929 р. виконав перше напівкількісне визначення вмісту хімічних елементів в атмосфері Сонця і виявив, що вміст водню набагато перевищує вміст усіх інших елементів. Разом з У.С.Адамсом одержав перші надійні оцінки вмісту хімічних елементів у Всесвіті.
Ресселл був чудовим педагогом і популяризатором астрономії.

18. Артур Едінгтон

Артур Едінгтон
Артур Стенлі Едінгтон (28.ХII.1882—22.XI.1944).
Англійський астроном та фізик. У 1905 р. закінчив Трініті-коледж Кембриджського університету. Впродовж 1906—1913 рр. працював старшим асистентом у Гринвіцькій обсерваторії, а з 1914 р. був директором обсерваторії Кембриджського університету.
А. Едінгтон — автор низки основоположних результатів у таких галузях астрофізики, як внутрішня будова зір та їхніх атмосфер; пульсації зір; стан міжзоряної матерії, рух і розподіл зір у Галактиці. Зокрема, розробив модель зорі (стандартна модель Едінгтона), механічна рівновага якої визначається балансом між силою тяжіння і силами газового та променевого тиску; розрахував діаметри деяких червоних гігантів; розвинув теорію утворення ліній поглинання; розрахував температуру й густину міжзоряної речовини.
У 1926 р. було опубліковано один з найважливіших творів Едінгтона — "Внутрішня будова зір", в якому він узагальнив усі дослідження з даного питання і вказав шляхи подальшого розвитку теорії.
Едінгтон зробив істотний внесок в інтепретацію й розробку теорії відносності Ейнштейна, одним із перших усвідомивши її значення й революційний характер. Зазначимо, що за словами А.Ейнштейна, Едінгтон був кращим інтерпретатором загальної теорії відносності. Він здійснив першу експериментальну перевірку одного із припущень цієї теорії: під час повного затемнення Сонця 1919 р. виявив відхилення променів світла зір у полі тяжіння Сонця.
В останні роки життя багато працював над створенням теорії, що об'єднала б квантову фізику й теорію відносності.

19. Харлоу Шеплі

Харлоу Шеплі
Харлоу Шеплі (2.ХI.1885—20.Х.1972).
Американський астроном, народився в Нашвіллі (шт. Міссурі). У 1911р. закінчив Міссурійський університет. Впродовж 1914—1921рр. працював в обсерваторії Маунт-Вілсон; у 1921—1952рр. був директором Гарвардської обсерваторії і професором астрономії Гарвардського університету.
Головний науковий інтерес Шеплі — вивчення будови Галактики, змінних зір у нашій та в інших галактиках. Він відкрив і вивчив велику кількість змінних зір у кулястих скупченнях. Першим широко застосував метод визначення відстаней по цефеїдах, що ґрунтується на залежності період-світність для цих зір. Оцінив відстані до найближчих кулястих скупчень; потім, використовуючи інші критерії, визначив відстані до віддаленіших скупчень. Таким чином вперше було встановлено шкалу відстаней в Галактиці.
Спираючись на особливості отриманого ним просторового розподілу кулястих скупчень, Шеплі запропонував модель Галактики. Згідно з цією моделлю, зорі й туманності утворюють плоску лінзоподібну систему діаметром у 300 000 св.р. і в 30 000 св.р. завтовшки. Центр Галактики лежить у напрямку сузір'я Стрільця, а кулясті скупчення утворюють навколо площини Молочного Шляху майже сферично концентричну до нього систему такої ж протяжності. Сонце за цією моделлю перебуває на відстані 50 000 світлових років від центра Галактики.
Відкриття Шеплі стало революційним в уявленнях про Галактику і про місце в ній Сонячної системи. З часом шкала галактичних відстаней ще не раз переглядалась, але загальна схема будови Галактики, запропонована Шеплі, була підтверджена.
В останні роки життя Х. Шеплі активно займався науково-популяризаторською діяльністю.

20. Олександр Фрідман

Олександр Фрідман
Олександр Фрідман (29.VI.1888—16.IX.1925).
Радянський математик і геофізик, народився в Петербурзі. У 1910 р. закінчив Петербургський університет і залишився при ньому для підготовки до професорського звання. Впродовж 1914—1917 рр. проводив роботи з організації аеронавігаційної та аерологічної служби в російській армії. З 1920 р. працював у Головній фізичній обсерваторії (з 1924 р. — Головна геофізична обсерваторія) і незадовго до смерті був призначений її директором.
О. Фрідман зробив одне з найвидатніших відкриттів в астрономії — завбачив розширення Всесвіту. Запропоновані ним у 1922—1924 рр. перші нестатичні релятивістські моделі Всесвіту започаткували розвиток теорії нестаціонарного Всесвіту. Фактично, Фрідман спростував думку про те, що загальна теорія відносності описує єдино можливу, незмінну в часі і просторі модель Всесвіту.

21. Едвін Габбл

Едвін Габбл
Едвін Пауел Габбл (20.ХI.1889—28.IХ.1953).
Американський астроном, народився в Маршфілді (шт. Міссурі). У 1910 р. закінчив Чиказький університет, потім два роки вивчав юриспруденцію в Оксфорді і якийсь час працював адвокатом. У 1914 р. працював у Йеркській астрономічній обсерваторії, а з 1919 р. став співробітником обсерваторії Маунт-Вілсон.
Своїми науковими дослідженнями Габбл започаткував позагалактичну астрономію. В період 1923-1924рр. він одержав на 100-дюймовому телескопі фотографії спіральної туманності М31 у сузір'ї Андромеди, на яких зовнішні частини туманності розділялися на окремі зорі. Серед цих зір були цефеїди, з допомогою яких вдалося визначити відстань до туманності і тим самим остаточно довести, що спіральні туманності — це зоряні системи, що перебувають на величезних відстанях від Галактики.
Подальші дослідження Е.Габбла були присвячені вивченню галактик — їхнього складу, загальної структури, розподілу й руху в просторі. У 1925р. Габбл запропонував першу класифікацію галактик за їхнім зовнішнім виглядом (формою), що й до сьогодні залишається основою сучасної класифікації галактик.
У 1929 р., співставивши променеві швидкості галактик з відстанями до них, знайшов, що між цими величинами існує лінійна залежність (закон Габбла), і визначив числове значення коефіцієнта цієї залежності (стала Габбла).
Ці відкриття Е.Габбла стали спостережною основою теорії розширення Всесвіту.

22. Джордж Гамов

Джордж Гамов
Джордж Гамов (4.III.1904—20. VIII.1968).
Американський фізик і астрофізик, народився в Одесі. Освіту здобув у Новоросійському (Одеса) і Ленінградському університетах. Впродовж 1928—1931 рр. стажувався в Гетінгенському, Копенгагенському і Кембриджському університетах. Впродовж 1931—1933 рр. працював у Фізико-технічному інституті в Ленінграді. З 1934 р. жив у США (професор фізики університету ім. Дж.Вашингтона, а з 1956 р. — університету шт. Колорадо).
Дж.Гамов виконав низку робіт з космології й зоряної еволюції (в частині застосування ядерної фізики). Його дослідження значною мірою сприяли відкриттю Г.Бете вуглецево-азотного циклу як головного джерела зоряної енергії. Впродовж 1937—1940 рр. Гамов побудував першу послідовну теорію еволюції зір, засновану на припущенні, що енергія зір має ядерне походження.
У 1946 р. вчений запропонував модель гарячого Всесвіту, що спирались на припущення про велику початкову ентропію його речовини. З цієї теорії випливало існування в наш час залишкового (реліктового) випромінювання, яке було виявлено 1965 р. за спостережень Всесвіту в радіодіапазоні.
Був талановитим популяризатором науки, автором науково-популярних книг.

23. Карл Сейферт

Карл Сейферт
Карл Кінан Сейферт (11.II.1911—13.VI.1960).
Американський астроном, народився в Клівленді (шт.Огайо). У 1933р. закінчив Гарвардський університет і до 1936 р. продовжував вивчення астрономії в Гарвардській обсерваторії під керівництвом X.Шеплі. Працював в обсерваторіях Мак-Доналд і Маунт-Вілсон. З 1946р. — професор університету в Нашвіллі (шт.Теннессі), а з 1953р. — директор астрономічної обсерваторії цього університету.
Головні наукові праці Сейферта присвячені вивченню галактик і зоряній астрономії. В обсерваторії Маунт-Вілсон виконав детальні дослідження галактик, у спектрах ядер яких є емісійні лінії. Ці галактики згодом було названо сейфертівськими.
24. Сергій Всехсвятський

Сергій Всехсвятський
Сергій Всехсвятський (20.VI.1905—6.X.1984).
Народився у Москві. У 1925 р. закінчив Московський університет, а потім працював в Астрофізичному інституті та Пулковській обсерваторії.
У 1939 році при фізичному факультеті Київського університету ім. Шевченка було створено кафедру астрономії. Професор С.К.Всехсвятський очолював її з дня заснування й до 1981 р.
Головними напрямками наукових досліджень С.К.Всехсвятського були фізика Сонця, сонячно-земні зв'язки, фізика комет.
У 1955 р. разом з учнями він розробив динамічну теорію корони Сонця. Також багато часу приділяв вивченню комет. Зокрема, він висунув ідею про утворення комет внаслідок еруптивних процесів на супутниках планет-гігантів. Ця космогонічна гіпотеза привела до висновку про існування кілець для всіх планет, з якими пов'язані сімейства комет. Ознаки кільця у Юпітера було знайдено самим Всехсвятським. Остаточно висновки гіпотези С.К.Всехсвятського та його пріоритет у цьому питанні підтверджено місіями космічних апаратів “Вояджер-1” і “Вояджер-2”.

25. Стівен Ґокінґ

Стівен Ґокінґ
Стівен Вільям Ґокінґ (народ. 8.І.1942).
Англійський астрофізик, народився в Оксфорді, де і вступив на фізичний факультет. Проте, оскільки в Оксфорді ніхто не займався космологією, він перевівся на навчання в Кембридж. Там Ґокінґ зробив стрімку академічну кар'єру і був запрошений на престижну математичну кафедру Кембриджського університету, якою у XVII ст. керував славетний англійський вчений Ісаак Ньютон.

Незважаючи на важку хворобу (повна нерухомість і відсутність мови), Ґокінґ продовжує з допомогою комп'ютера виконувати наукову роботу, проводити конференції, публікувати науково-популярні книги (деякі стали бестселерами).
Внесок Ґокінґа у фізичні, астрономічні й космологічні дослідження дуже суттєвий. Його наукові зусилля зосереджені головним чином на спробах пояснити фізичні основи теорії Великого Вибуху (із застосуванням законів квантової фізики), вивченні чорних дір і властивостей простору й часу усередині них.



Создан 29 апр 2011



  Комментарии       
Всего 8, последний 17 дн назад
--- 12 дек 2012 ответить
++++ Оля Д
bogdan.liza 09 дек 2013 ответить
омг...
антон 19 дек 2013 ответить
ошибки есть хотя мало если переписываете то обращайте внимание
--- 09 сен 2014 ответить
спасибо очень помогли
ліза 12 дек 2014 ответить
я хочу у5кл і це класно
   
даша 12 дек 2014 ответить
да ти права ліза
bobyk2 27 янв 2015 ответить
Дякую, дуже допомогло при написані реферату, було б не погано, якщо б були поеяснені терміни паралельно до дослідження певного явища чи об'єкту.
katagvozdecka777 07 сен 2017 ответить
А де використана література та сайт
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником